Чому людям, старшим за 45 років, важко у ЄС знайти роботу?

Марія Антонія Мураторе пропрацювала 22 роки у лабораторії міста Антверпен, але у листопаді 2008 року заклад припинив своє існування. У віці 47 років їй довелося почати знову активно шукати роботу. «Я зробила папку із усіма моїми заявами. Їх десь 50. Але мене ніколи не запрошували на співбесіду. Проблема полягає в тому, що я вважаю себе надто молодою, щоб залишатися вдома. Це іще поки що не пенсія. Але я вже вважаюся дуже старою для того, щоб працювати. Тож я нині перебуваю між двох таборів», розповідає Мураторе.

Роботодавці мріють про молодих

Випадок Антонії Мураторе не є поодиноким, розповідає Стефан Тіс з організації проти вікової дискримінації. «Оптимальний вік працівників для багатьох роботодавців це 25-45 років. Чи навіть 40. Коли вам виповнюється 40, ви вже на порозі невірної вікової групи. Це своєрідна форма сегрегації, що виникла через стереотипи й невірне розуміння ситуації. Людей старшого віку вважають не такими гнучкими, їх вважають нездатними до опанування нових технологій».

Схожої думки дотримується і менеджер Стефані Леклер: «Працедавець завжди мріє найняти молодих людей, які зіллються з компанією, все буде добре, і вони житимуть так багато-багато років. А от упродовж наступних 5 років багато людей вийде на пенсію. Їх треба буде замінити. Тож, я думаю, компанії бояться замінювати цих пенсіонерів на людей також передпенсійного віку, адже їх через короткий час теж доведеться заміняти».

Щоб допомогти Антонії Мураторе знайти роботу, уряд Бельгії запропонував грошову допомогу та курси перекваліфікації. «Я поставила себе на місце працедавця, щоб зрозуміти, кого з нас він вибере найшвидше. То я би й сама надала перевагу молодим. До того ж, нині криза, і керівники справді мають великий вибір».

Поки ж Антонія Мураторе залишається без роботи. Як і Марк Петі, який протягом багатьох років працював у менеджменті великої італійської компанії. У нього завжди була робота. Але з тих пір, як він повернувся до Бельгії 15 місяців тому, він відчайдушно шукає місце праці. «У віці 53 років, маючи за плечима 25 років кар’єри, я ще можу багато користі принести якійсь компанії. Я все ще хочу працювати», каже Петі. Він уважає, що знайти роботу йому нині не дозволяє не вік. Петі це дивує, бо для нього вік – це передусім досвід. «Ми розвивалися із думкою, що з часом ми матимемо дедалі краще місце роботи у компанії, яка ставатиме більшою і відомішою. Але все це змінилося. Багато великих компаній зменшилися й скоротили свої операції. Стало менше місць роботи для людей із досвідом. Думка про те, що керівник певного віку із досвідом може допомогти компанії, сильно видозмінилася. Так вже думають дедалі менше людей. Мене усі запитують: як могло статися, що така людина, як ти, з таким досвідом і якостями, не може знайти роботу протягом уже 15 місяців?», - розповідає Марк Петі.

У кризу старший вік – завада в пошуку роботи

Втім нині, коли багато фірм змушені проводити реструктуризації, досвід не дуже цікавить роботодавців. Залишати людей старшого віку осторонь здається стає прийнятною моделлю для різних фірм. «Старші люди більш безстрашні, більш амбіційні. Вони могли б втілити увесь свій досвід. Ця ідея, а також бажання мати молодих працівників суперечать одна одній!» – зауважує менеджер Стефані Леклер. «Йдеться про серйозні зміни, які вимагають часу й налаштування. Вони стосуються також поведінки й менталітету. Але особливо законодавства про працю», – наголошує Стефан Тіс з організації проти вікової дискримінації.

Автор: Тетяна Карпенко

Редактор: Леся Юрченко