Поведінка, несумісна з посадою
8 травня 2009 р.
Німецькі політики не святі. Дехто з них охочий до вина, дехто інколи розпускає руки. Але за останні 10 років оглядачі не пригадують випадків, схожих зі скандалом навколо глави МВС України Юрія Луценка. Але це не означає, що німецькі політики й тим більше – міністри – завжди поводяться правильно. Кілька гучних випадків.
Міністр транспорту поспішав на полювання…
Три місця тому, в лютому 2009 року, у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія пішов у відставку міністр транспорту Олівер Віттке. Приводом стало перевищення швидкості: замість дозволених у межах міста 50 кілометрів, авто міністра мчало зі швидкістю 109 км/год. Як з’ясувалося пізніше, він поспішав у приватних справах – на полювання. Віттке був на два місяці позбавлений водійського посвідчення й заплатив штраф.
Сім тижнів міністр мовчав про прикрий інцидент, очевидно сподіваючись, що йому вдасться уникнути розголосу. Але про вчинок дізналася преса, і Віттке був змушений залишити посаду. Як було сказано в обґрунтуванні: помилкова поведінка не відповідає «зразковій функції» міністра.
…а міністр економіки – в аеропорт
Також у лютому цього року стався інцидент з міністром економіки ФРН Міхаелем Ґлосом. Він поспішав в аеропорт, де замість канцлера Анґели Меркель мав зустріти президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. Одну з доріг, що вела до аеропорту, було перекрито, й поліцейський відмовився пропускати машину високо посадовця. Тоді водій Ґлоса просто поїхав далі й трохи наїхав на ногу поліцейському.
За даними преси, Ґлос нібито погрожував чиновнику кінцем кар’єри, хоча речник міністра це заперечив. Поліцейський отримав легку травму, проти водія міністра порушено справу. Наступного дня Ґлос письмово вибачився перед поліцейським. Ось уривок з його листа, що з’явився у пресі: «У Вас були розпорядження, які Ви відповідно виконували…Я поспішав… і мені було важко зрозуміти Вашу відмову пропустити нас… Якщо я відреагував грубо, мені прикро». Через кілька днів Ґлос подав у відставку, але пояснив це іншими причинами – втомою і небажанням займати посаду міністра.
Емоційний статс-секретар
Восени 2004 року спалахнув скандал у федеральній землі Баден-Вюртемберг. Якось увечері міністр статс-канцелярії (уряду) Крістоф Пальмер посварився зі своїм однопартійцем, депутатом бундестагу Йоахимом Пфайфером. Очевидці кажуть, що Пальмер називав його «брудною свинею», а потім перейшов від слів до діла й дав депутату два ляпаси. Через 24 години статс-секретар оголосив про відставку, пояснивши це тим, що «люди, навіть якщо вони міністри, не без емоцій».
Список гучних відставок можна продовжувати. Німецькі політики йшли з посад через те, що відвідували борделі за кошти приватного бізнесу (депутат бундестагу Ганс-Юрґен Уль, 2007), користувалися в приватних цілях бонусами авіакомпаній, які вони заробили на державній службі (сенатор Берліна з питань економіки Ґреґор Ґізі, 2002) або літали на службових літаках у відпустку на Майорку (міністр оборони Рудольф Шарпінґ, 2001).
Скандал – не завжди привід для відставки
Є також чимало прикладів, коли політики відмовлялися йти у відставку. 10 років тому – 1999 року – у лавах консервативної партії Християнсько-демократичний союз (ХДС) спалахнув скандал навколо так званих «чорних кас» - партійних рахунків, на яких зберігалися незареєстровані – а отже незаконні – пожертви. Окрім екс-канцлера Гельмута Коля в центрі скандалу опинився прем’єр-міністр федеральної землі Гессен Роланд Кох. Йому закидали нелегальне фінансування виборчої кампанії з цих рахунків і вимагали відставки. Крісло під Кохом хиталося, але він всидів. Політик стверджував, що нічого не знав про таємні рахунки і залишився на посаді.
Роман Гончаренко
Редактор: Леся Юрченко