Зруйнована Олександрівка: повернення попри все

Олександрівка перетворилась на фронтове селище з перших днів повномасштабної війни. Впродовж восьми місяців воно кілька раз переходило то під контроль окупантів, то ЗСУ.

Українські військові тримали оборону Олександрівки до середини квітня, намагаючись не пропустити ворога далі на захід, в Миколаївську область. На фото: будівля середньої школи в Олександрівці, знищена під час російського обстрілу в березні.

Весною місцеві ховались від російських обстрілів в будівлі дитячого садка "Сонечко". "14 квітня вони вдарили по другому поверху. Щоб загасити пожежу довелось зливати воду з систем опалення", - розповідає староста Олександрівки Наталя Каменецька.

Після окупації Олександрівки росіяни використовували "Сонечко" як власну базу. По собі залишили зруйноване приміщення, скаржиться староста, яка відремонтувала дитячий садочок буквально перед війною. На фото: розграбована кухня "Сонечка"

Останні роки в Олександрівці та сусідньому Станіславі стрімко розвивався туризм: мандрівників приваблювали мальовничі схили Дніпровської затоки - "Херсонський гранд-каньон". Весною 2022 року село покинули майже всі мешканці.

Перші новини про втечу жителів Олександрівки з'явились на початку квітня - десятки людей подолали 40 кілометрів до Херсона пішки, рятуюючись від обстрілів. Більшість же залишилась у сусідньому селі Станіслав. На фото: дорога на Станіслав

Уже відкинувши ЗСУ на захід в Миколаївську область, російські військові примусово евакуювали в глиб Херсонщини майже всіх його мешканців. У покинутих будинках розмістилися окупанти.

Шестирічний Данило показує кулеметну стрічку, яку знайшов на своєму подвір'ї після повернення.

Контингент окупаційних сил в Олександрівці становили переважно військовослужбовці зі самопроголошених "ДНР" та "ЛНР". На фото: інтер'єр одного з будинків в Олександрівці, де розміщувались окупанти.

"Це вам за те, що вісім років бомбили Донбас", - казав мені один їхній офіцер, після того як поставив на коліна та наставив пістолет", - пригадує Сергій, один із 16 мешканців Олександрівки, хто не покинув село в окупації.

Від російських обстрілів у Сергія ще навесні загинули кінь та корова, та він не полишив у небезпеці кількасот голубів, яких розводить пів життя. На сусідньому ж подвір'ї після російського обстрілу вигоріла пасіка.

Протягом літа та осені ЗСУ кілька разів спробували наступати на Олександрівку. Вулиці перетворились на поле битви, та зрештою російська армія відступила з селища 10 листопада.

Відступаючи, російські окупанти лишали по собі обгорілу техніку та спустошені будинки.

Після восьми місяців під обстрілами в Олександрівці не лишилось жодного вцілілого даху. Ремонтувати їх приїхали волонтери з християнської церкви на Львівщині. А втім, чи доречно це зараз, коли російські снаряди все ще прилітають у сусіднє селище Станіслав?

Місцевий православний храм - маленький одноповерховий будинок без постійного священика - теж знищений артилерією. Щоправда, окупанти не наважились вивезти з нього ікони.

"Я криком хочу кричать про відновлення, ми входим у зиму, люди хочуть повертатися", - говорить староста Наталя Каменецька. Нині до Олександрівки повернулось вже 90 мешканців, перед війною жили майже 2,5 тисячі.

За півтора місяці після деокупації в селищі й досі немає електрики та газопостачання. "Як буде світло, ще більше людей захоче повернутись", - вважає староста.

Та щоб почати ремонтувати зруйноване житло, мешканцям Олександрівки треба хоч якийсь дах над головою. Староста мріє про модульні будиночки - тимчасовий прихисток для будівельників, фельдшерів, місцевих чиновників.

А поки що більшість мешканців Олександрівки навідується в селище хіба що за рештками домашнього краму - стане в нагоді в евакуаційному житті.