1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
ПанорамаУкраїна

Занурення у війну на "Берлінале": як знімали "Східний фронт"

Анна Савчук
24 лютого 2023 р.

У річницю вторгнення Росії в Україну на кінофестивалі "Берлінале" представлять фільм "Східний фронт". Про складнощі зйомок під час війни в інтерв'ю DW розповів співрежисер фільму Євген Тітаренко.

https://p.dw.com/p/4NtI6
Кадр із фільму "Східний фронт"
Кадр із фільму "Східний фронт"Фото: Vertov

Євген Тітаренко - український режисер та учасник російсько-української війни з 2014 року. Разом із російським режисером Віталієм Манським він зняв фільм про роботу добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри". Світова прем'єра документальної стрічки "Східний фронт" відбудеться на кінофестивалі "Берлінале" у річницю вторгнення Росії в Україну 24 лютого. DW зустрілася з Євгеном Тітаренком перед показом і поспілкувалася про складнощі зйомок на фронті, співпрацю з Віталієм Манським та сприйняттям війни в Україні та світі.

Читайте також: Кіно й війна: що треба знати про 73-й Берлінале

DW: Фільм "Східний фронт" цього року представляють на "Берлінале" саме в річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Скажіть, яка історія стоїть за цим фільмом, як з'явилася ідея його створення?

Євген Тітаренко: Я почав його знімати 24 лютого. Як прокинувся після перших авіаударів, почав знімати. Оскільки у 2014-2015 році я був добровольцем медичного батальйону, я розумів, куди йти, що робити, який план. Перше, що я зробив, це вивіз сім'ю. Це перше, що треба зробити. Після цього поїхав у київську кампанію, де ми проводили евакуацію поранених з Гостомеля, Ірпеня. Я знімав собі, знімав, знімав. Після цього була харківська кампанія. На якомусь етапі я і продюсерка Наталя Хазан поїхали до Латвії в гуманітарних питаннях. У нас були зустрічі з Сеймом, з мером Риги, з бізнес-кластером. Ми знайомі з Віталієм (Манським. - Ред.) ще з 2017 року, бо ми з ним проходили по одній кримінальній статті в Росії. У 2017 році він хотів показати в Москві мій фільм "War for Peace" на фестивалі "Артдокфест".

Читайте також: "Рідні": документальний фільм про родину, яку розколола війна в Україні

Він покинув Російську Федерацію і з 2014 року там не живе. Він там проводив кінофестивалі стільки, скільки це було можливо. Ми з ним зустрілись, я показав йому відзняте. Так почалася "колаборація": я був режисером військової частини, він - режисером тилової частини. Потім був монтаж - ми монтували, робили кольорокорекцію, звук. Це копродукція. Ми дуже швидко його закінчили - перший день зйомок був 24 лютого, і світова прем'єра на "Берлінале"  - теж 24 лютого.

Український режисер Євген Тітаренко
Український режисер Євген Тітаренко Фото: Anna Savchuk/DW

Як Ви знімали? Я так розумію, що Ви не ходили з камерою та знімальною командою...

Ні. Я був один. Де-не-де я застосовував камеру, але зазвичай це були GoPro, BodyCam, телефон... Зараз технології дуже пішли вперед, і iPhone знімає дуже непогано. Дуже багато військових кадрів знято саме на iPhone або GoPro. Якщо у 2014-2015 роках я застосовував камеру, то тут я зрозумів, що це буде тільки заважати. Як казав (фотограф. - Ред.) Роберт Капа, якщо ти хочеш щось зняти і в тебе не виходить цей кадр, це значить, що ти недостатньо близько знаходишся до події. Треба зануритись, щоб передати глядачу подію. Ми живемо в такий час, коли люди багато знають про війну з книжок, із якихось художніх фільмів і, може, романтизують війну. Наш фільм має на меті прокачати людей, занурити їх у війну, показати, як це виглядає зсередини. Коли ти занурився в це, побачив на власні очі, то багато питань просто нівелюється. Фундамент якийсь створюється, і на цьому фундаменті ми вже можемо спілкуватися про якісь конкретні речі. Це має допомогти.

Я не фантазую, що один фільм може змінити світ. Але кіно може надихнути людей на щось. Культура і мистецтво можуть надихнути та дати поштовх. Світ міняють люди, але треба якось спрямувати їх.

Читайте також: "Українці переможуть": прем'єра "Суперсили" на Берлінале

Як Ви обирали людей, які будуть Вашими протагоністами?

Саме життя усе дало. Герої фільму - це мої друзі, побратими з групи. Зйомки були там, де я був. У мене були відзняті харківська та київська кампанії. Після цього ми поїхали - у нас була зйомка в тилу на хрещенні сина мого побратима на заході України. Сім'я побратима прихистила майже всі сім'ї моїх інших побратимів. Тобто всі поїхали туди в село - завезли своїх батьків, дружин, дітей - і поїхали на війну. Ми приїжджаємо туди знову, на хрещення. Це тилова частина зйомки. Після цього я поїхав на херсонські штурми.

Що було найважчим під час зйомок?

Я вже бачив війну, уже був її учасником у 2014-2015 роках. Люди без ніг, без рук не шокують мене так, як першого разу. Як лікар у швидкій працює, (бачить. - Ред.) кров - це його робота. Тяжко для зйомок було, коли ми їхали на херсонські штурми, проїжджали через Кривий Ріг і питали: "Де знайти карти пам'яті?" А там нічого не було. Ні два, ні чотири гігабайти. І на початку березня у київській кампанії було складно щось купити. Мені потрібні були карти пам'яті, а нічого не було.

Українська символіка на "Берлінале"

Як Ви вибирали кадри під час монтажу? Чи відфільтровували важкі для перегляду кадри?

Багато від чого відмовлялися, але не тому, що дуже жорстко чи навпаки, а просто тому, що головна мета - розказати історію. Заважає кадр чи ні? Чи допомагає розказати історію? Не було задачі шокувати людей. Але там є жорсткі кадри. Це шокує. Мені здається, так, як має бути.

Щодо співпраці з Віталієм Манським - Ви одразу знали, що це буде саме він? На якому етапі Ви зрозуміли, що Вам потрібен співрежисер?

Я вже проходив точно такий же шлях у 2014-2015 роках із фільмом "War for Peace". Я тоді робив його дуже маленькою групою: я, продюсерка Наталія Хазан, композитор Іван Оглоблін. Тепер я вже знаю, як усе працює. Це як другий раз проходити той самий рівень у комп'ютерній грі. Коли знімаєш війну, дуже занурюєшся в це, ще й коли ти є учасником подій. Потрібен був хтось зі сторони. Це велика удача, що так все зрослося. Дуже добре вийшло, працювати було добре і легко.

Ви на війні з 2014 року. Що для Вас змінилося з початком повномасштабного вторгнення Росії?

З одного боку, думаєш: "А ми ж казали". Ми знали ще від початку. Люди зазвичай не хочуть помічати якісь речі. Є якась рутина. Вони занурюються у свої проблеми: "Це десь далеко, це нас не стосується".

Багато новеньких прийшли і не знали, що робити. Люди з досвідом 2014 року мотивували і спрямовували. Дуже круто, що в нас були такі люди. Для мене не змінилося нічого. Я вважаю, що це якась наша колективна карма. Люди хотіли не помічати війни. Це плата за це не тільки українців, а й усього світу. Коли Російська Федерація анексувала Крим - це ж не тільки Путін, він просто керівник цієї терористичної країни - люди підтримали його у Росії. Не було якихось потрясінь у світі чи плати за це.

Читайте також: Німецька експертка: Ми вісім років робили вигляд, що ця війна не є війною

Це як годувати дику тварину, монстра. Він підростає, і апетит у нього підростає. Коли ти не отримуєш покарання за дурні вчинки, вони продовжують розвиватися. Так і тут вийшло. Світ не зробив ніяких висновків, і от тепер повномасштабна війна.

Який меседж фільм "Східний фронт" несе до європейської аудиторії, яка дивитиметься його на "Берлінале"?

"Берлінале" - це такий майданчик, де збираються провідники культури з усього світу. Я дуже сподіваюся, що це допоможе. Один із меседжів фільму, що українці не хочуть війни, не хочуть воювати. Ми дуже мирна країна і мирні люди. Ми не завойовували територій у нашій новітній історії. Але ми не маємо іншого вибору. У нас немає іншого дому, ми вимушені це робити, бо за нами наші сім'ї, діти, батьки. У фільмі також є послання, що це не просто війна Росії з Україною. Це війна Росії з усім світом. Людина пішла на кілька сходинок вище, а її тягнуть униз - мовляв, залишайся з нами, будь тут. Хтось еволюціонував, а хтось ні. Вони загарбники. Маю надію, що світ бачить це і розуміє.