Радник Меркель: «Підтримка українцями членства в НАТО має посилитися»

Ангела Меркель 21 липня відвідає Київ. Це буде її перша поїздка і перша поїздка німецького канцлера в Україну після «помаранчевої революції». На початку 2004 року в Німеччині політики симпатизували Україні. Що залишилося сьогодні від тих симпатій?

Спочатку хочу наголосити, що федеральний канцлер дуже рада візиту до України. Це її перша подорож і вона рада познайомитися з Києвом. Звичайно, симпатії до «помаранчевої революції» збереглися, але треба дивитися вперед і уряд має впоратися з випробуваннями, що стоять сьогодні перед Україною. При цьому інколи, дивлячись з-поза меж України, виникає бажання, щоб політичні діячі там тісніше співпрацювали, щоб парламент і уряд були дієздатними.

Одне з цих випробувань, напевне, це вступ України до НАТО, якого передусім прагне президент Ющенко. Очевидно, це питання буде першим, яке канцлер Меркель почує в Києві – чи змінила вона своє скептичне ставлення щодо приєднання України до Плану дій набуття членства в НАТО?

Нагадаю, що саме канцлер Німеччини сприяла тому, що в квітні на саміті НАТО в Бухаресті в заключні положення було записано, що Україна стане членом НАТО. Хоча треба додати, що ще є певні завдання, які треба виконати на шляху до ПДЧ. Але принципова позиція – Україна буде членом НАТО.

Тобто скептичне ставлення канцлера залишається, але вона з оптимізмом дивиться в майбутнє?

Скептицизм стосується виконання необхідних кроків на шляху до НАТО, але він не стосується принципової позиції.

Які саме кроки ви маєте на увазі?

На мою думку, дуже важливо, щоб в Україні продовжувалася реформа Збройних сил; важливо, щоб конституційні органи порозумілися між собою, щоб продовжувалися реформи; і хочу наголосити – щоб підтримка населенням членства в НАТО посилилася.

Україна погоджується, що населення поки не в захваті від членства в НАТО. Але така ситуація була і в інших країнах. Навіть коли канцлер Аденауер вирішив повести ФРН в НАТО, не всі були «за». Чи це не дає підстави для більшої довіри Україні?

Зараз інша ситуація, ніж це було в Німеччині після війни. Зараз важливо, щоб на шляху України до НАТО від політиків не відставало населення, щоб це питання не призвело до поляризації суспільства.

Україна хотіла б уже на наступному саміті НАТО в груді приєднатися до ПДЧ. Наскільки це реально з німецької точки зору?

Відповідь на це питання вже дав саміт у Бухаресті. Там було сказано, що ця тема знову буде на порядку денному в грудні. Але там ітиметься лише про першу оцінку поступу України. З моєї точки зору, далі цього справа не піде. Буде встановлено поступ, названо недоліки, але це перша перевірка і за нею будуть інші.

Тобто в грудні Україну навряд чи запросять до ПДЧ?

Так.

Проти вступу України до НАТО категорично виступає Росія. Деякі члени НАТО кажуть, що на це треба зважати. Якщо настрої в Україні зміняться й більшість суспільства підтримає вступ до НАТО, чи готова Німеччина піти на конфлікт з Росією і дати «зелене світло» Україні?

Знову хочу послатися на саміт НАТО в Бухаресті, на якому чітко було зафіксовано, що Україна стане членом НАТО. Там нічого не написано про те, що треба зважати на Росію і про право вето Росії. Для федерального канцлера це дуже важливо, що жодна третя країна не матиме права вето в самостійному рішенні окремих держав. У даному випадку України.

Росія веде себе дедалі більш агресивно по відношенню до України. Деякі політики в Москві висувають територіальні претензії до України, зокрема, щодо Криму і міста Севастополя. Російська Держдума пропонує президенту й уряду вийти з Договору про дружбу з Україною, якщо вона вступить до НАТО. Як у Берліні ставляться до такого сценарію?

Федеральний канцлер уже на раз спілкувалася з президентом Росії і в цих розмовах чітко сказала, що Росія не має вето в цьому питанні. Звичайно це неприйнятно, коли з боку третьої сторони лунають натяки на шантаж чи інші заходи, але це окремі голоси. Від уряду і президента Росії таких заяв не було. Але в інтересах Європейського союзу, НАТО і Німеччини, щоб Україна мала дружні відносини зі своїм сусідом Росією.

Інше питання, про яке канцлер Меркель напевне говоритиме в Києві, це бажання України стати членом Європейського союзу. В Німеччині давно ведеться дискусія про майбутні кордони ЄС. Чи визначилася Ангела Меркель? Де б вона провела остаточні кордони ЄС: на польсько-українському чи українсько-російському кордоні?

Думаю, що в минулому в Європейському союзі склалася успішна практика не ухвалювати поспішних рішень. Зараз питання розширення не стоїть на порядку денному ЄС. Головне питання зараз – як Європейський союз після розширення до 27 членів збереже і підвищить дієздатність. Зараз ідеться про ратифікацію Лісабонської угоди. На порядку денному відносин з Україною переговори про нову угоду, які підтримує канцлер. Ми прагнемо розширити співпрацю між ЄС і Україною в багатьох сферах. Це і економічна політика, і сфера юстиції, і зовнішня політика та політика безпеки. Зараз ідеться про завершення переговорів.

Україна хотіла б, щоб нова угода чітко зафіксувала перспективу членства в ЄС. Як до цього ставиться Німеччина?

Це питання не можна розглядати окремо від загальної дискусії в ЄС про Лісабонський договір. В Європі на порядку денному консолідація, а не розширення. Оголошувати зараз про нове розширення контрпродуктивно для ЄС. Тому повторюю – треба зосередитися на тому, що зараз на порядку денному, а саме – переговорах про нову партнерську угоду.

З К. Гойсгеном розмовляв Роман Гончаренко.