1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

«Репортери без кордонів» про проблеми свободи слова в Україні

Інтерв’ю провів Євген Тейзе 13 лютого 2008 р.

Фахівці відзначають, що попри зникнення політичної цензури, незалежна журналістика в Україні все ще не стала нормою.

https://p.dw.com/p/D77Y

Міжнародна організація «Репортери без кордонів» оприлюднила у середу свій щорічний звіт щодо ситуації зі свободою слова у світі. Прокоментувати ситуацію в Україні ми попросили Якоба Пройса, який відповідає у цій міжнародній організації за моніторинг пострадянських країн.

Пане Пройс, які тенденції Ви спостерігаєте в Україні щодо свободи слова?

«Спостерігаються як позитивні, так і негативні тенденції. Позитив у тому, що є плюралізм, є різні формати новин, різна подача інформації. У сусідній Росії, приміром, такого немає. З іншого боку, спостерігається негатив: інформаційний простір дуже поляризований політично, особливо гостро це відчувається перед виборами. Це велика проблема».

Українські журналісти нарікають на засилля в ефірі замовних, «куплених» матеріалів. Чи є за нинішніх умов в Україні місце для незалежної журналістики?

«Так, але я гадаю, що її в Україні ще недостатньо… Брати гроші за те, щоби представляти точку зору інших людей, схоже, стає для українських журналістів буденною справою. Над цією проблемою мають працювати насамперед самі журналісти. Проблема, зокрема, лежить і в економічній площині: незалежна журналістика поки не завжди дає можливість нормально заробляти».

Але на кому, на Вашу думку, лежить відповідальність за те, що журналістика продається: на самих журналістах, на менеджерах ЗМІ чи на політиках, які купують собі потрібні повідомлення?

«Репортери без кордонів» закликають усіх, хто має відношення до засобів масової інформації, а це насамперед журналісти, не продавати і не купувати передачі чи статті. Як би важко це не було. 05:00 Аби щось змінити у цій ситуації, потрібно покращити рамкові умови роботи журналістів. Потрібен правовий захист: люди, які купують журналістські матеріали, мають відповідати за це. Власне кажучи, це злочин, наскільки я розумію. Але злочин, в якому журналісти є співучасниками. Утім, складається враження, що журналісти звиклися із нинішнім станом речей».

Ви називаєте підкуп журналістів і медійних менеджерів злочином. Невже у Західній Європі є закони, які це забороняють?

«Замовну журналістику важко обмежити законом. Це радше суспільна проблема, ніж проблема закону. Мені важко сказати, які законодавчі норми щодо цього є в Німеччині. Адже, за роки моєї роботи у «Репортерах без кордонів» я не пам’ятаю жодного такого випадку. Гадаю, у Німеччині не потрібні такі закони. Адже якщо стало би відомо про купівлю ефіру чи статті, то суспільна реакція була би такою жорсткою, що жодного іншого покарання причетним до цього не було би потрібно».

На останок звернемося до іншої проблеми. У своїх звітах Ви вже багато років не залишаєте без уваги тему розслідування справи про вбивство Георгія Ґонґадзе. Ви буде продовжувати слідкувати за цією справою?

«Звісно. «Репортери без кордонів» завжди слідкують за нерозкритими справами. Ми чудово розуміємо, що безкарність призводить до того, що люди роблять що їм заманеться. У справі Ґонґадзе у нас спочатку були чималі сподівання на президента Ющенка, який оголосив розслідування своїм пріоритетом. Але ми глибоко розчаровані: процес дуже затягується і кінця йому не видно».