1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Фрески Бруно Шульца: де їм бути?

Дмитро Каневський25 листопада 2007 р.

Конфлікт навколо вивезення з Дрогобича до ізраїльського музею "Яд-Вашем" фресок Бруно Шульца нині потроху наближається до свого вирішення. Однак не всім подобається те, у який спосіб це відбуваюється.

https://p.dw.com/p/CSyT
Музей "Яд-Вашем"Фото: dpa

Шість з половиною років тому мистецький світ приголомшила звістка із західноукраїнського міста Дрогобича – щойно віднайдені настінні малюнки Бруно Шульца, вивезено до єрусалимського музею “Яд-Вашем”. За час, що минув від початку скандалу, відреставровані фрески жодного разу так і не були представлені широкому загалові. Й ось уперше Київ та Єрусалим близькі до розв’язання цього мистецького конфлікту міжнародного значення.

Після тривалого періоду мовчання, навесні цього року тишу порушила серія публікацій у ізраїльській та українській пресі. Київ та Єрусалим, інформували газети, розпочали консультації, які мають на меті покласти край конфлікту довкола мистецьких доробків дрогобицького митця. За ці роки, казкові малюнки, що їх Шульц малював на стінах дитячої кімнати свого "покровителя" - австрійського гестапівця Фелікса Ландау, вже припали порохом, зберігаючись у закритому фонді єрусалимського комплексу. Хоча музейне керівництво не відразу визнало наявність переговорів із Києвом у "справі Шульца" ("карти розкрили" лише після нещодавніх відвідин "Яд-Вашем" президентом України Ющенком), сам факт наближення розв’язки у цій непростій суперечці спровокував жваву полеміку на сторінках ізраїльської газети "Haaretz". Письменник Іцхак Лаор писав:

«Сварка між "Яд-Вашем" та Україною у питанні того, чи були фрески викуплені або ж обманно вилучені, закінчується тим, що музей визнає правоту українців. Привласнення фресок є нестерпним, оскільки це демонструє неспроможність Ізраїлю визнати, що було й є єврейське життя поза межами івритської культури. Чи стали би співробітники "Яд-Вашем" таємно привласнювати малюнки з Німеччини, наприклад, митця Фелікса Нуссбаума з Оснабрюка?»

Удар Лаора парирував історик й академічний радник «Яд-Вашем» професор Ісраель Гутман:

«Невже тільки українці та поляки, на чиїх землях загинули їхні єврейські сусіди, мають право колекціонувати осиротілі культурні доробки й з гордістю виставляти їх у власних музеях?»

За цією дискусією зі сторони, але не байдуже, а з великою стурбованістю, спостерігає німецький кінодокументаліст Беньямін Ґайслер. Він, спільно зі своїм батьком письменником Крістіаном Ґайслером, справедливо претендують на право першовідкривачів малюнків Бруно Шульца. Майже 60 років ці розписи залишалися легендою. Під час документальної експедиції до Дрогобича саме вони віднайшли у покоях колишньої кам’яниці Ландау, під новітнім шаром шпаклівки, казкових персонажів: принцесу, лицаря на коні, гномиків, бричку із візником, намальованих пензлем дрогобицького генія. Сьогоднішню позицію Києва, де готові віддати знайдені Ґайслером розписи у "тривалу позику" взамін на визнання фресок власністю України, він вважає своєрідною капітуляцією:

«Дуже важливо, щоби малюнки повернулися в Україну. Щоби люди в Україні знали цю історію, це важливо для майбутнього... Тому, гадаю, Україна потребує цих фресок більше, ніж Ізраїль. Я був би дуже втішений, якби до цього долучилася Німеччина та федеральний уряд або ж Австрія (зрештою, Фелікс Ландау, офіцер СС, для якого Шульц малював фрески, був австрійцем). Тому для Австрії сприяння міжкультурному діалогу є, на мій погляд, настільки ж важливим, як і для Німеччини. Та нажаль, обидві країни у цій справі демонструють пасивність. Підтримка ініціатив, як, наприклад моя, із відкриттям культурного Центру Шульца у Дрогобичі, була б дуже важливою, але цього поки що не сталося…»

Історію відкриття та раптової втрати розписів Шульца покладено в основу фільму «Знайти образи». Зараз Ґайслер саме працює над продовженням стрічки. Він досі не полишає надії на відкриття у Дрогобичі Міжнародного центру зустрічей ім. Бруно Шульца і каже, що це стало б прекрасним символом єднання та примирення українців, євреїв, поляків і німців. Навіть вдалося одержати грант від німецьких організацій. Тож режисер сподівається на повернення фресок до України. Натомість колишній учень Бруно Шульца у Дрогобичі Гаррі Цеймер скептично ставиться до почину німецького режисера і волів би, аби художня спадщина його учителя залишилася у Єрусалимі:

«Дрогобич є важливим містом з огляду на те, що Шульц там творив. Це важливо сьогоднішній Австрії і Польщі, але точно не Україні. Він з Україною не мав нічого спільного. Й у мене напрошується питання: навіщо робити музей чи культурний Центр там? Поляки мають музей, де зберігається багато шульцівських речей. Єдині, хто нічого не має - це ми, в Ізраїлі. Ми також мусимо щось мати від Шульца».

Поки інтелектуальні кола обговорюють і сперечаються щодо моральних аспектів «Шульцгейту», фахівці від обох країн працюють над виробленням взаємоприйнятного компромісу. Ізраїльська сторона передала на розгляд України проект двостороннього меморандуму. У міністерстві культури України його поки опрацьовують і обіцяють надати пропозиції ізраїльській стороні щодо змісту документа. Тому про остаточне закінчення конфлікту говорити на разі передчасно.