Каннський фестиваль: історія і скандали
23 травня 2007 р.
„Париж сьогодні – в Каннах. Там, де в сонячний „оксамитовий сезон” першого року після війни починається міжнародний кінофестиваль!” –
так починалися восени 1946 року розповіді про Каннський кінофорум у випусках французьких новин. Зірки й зірочки світового кіно нарешті зібралися в курортному місті після того, як 1939 року старт фестивалю було зірвано, розповідає його засновник Філіп Ерланжер:
„Перед цим на першому міжнародному кінофестивалі, що проходив у Венеції, стався конфлікт. Йозеф Геббельс хотів сфальсифікувати результати й тиснув на журі. Взагалі тоді все стояло під впливом війни, що от-от має розгорітися. Тоді мені й спало на думку, що власне звільнилося місце для нового форуму, кінофестивалю для вільного світу”.
Подвійний дебют
Дебют Канського кінофестивалю був 1 вересня 1939 року. Однак показати на ньому змогли лише одну стрічку, далі продовжити форум не змогли, бо німці окупували Польщу й розпочалася Друга Світова війна. пройшло півтора роки після її закінчення, і восени 60 років тому Каннський кінофестиваль дебютував знову. Цього разу успішно, як помітно вже з цього радіорепортажу тих часів:
„Каннський кінофестиваль – це конкурс елегантності, свято на морському узбережжі, з прийомами й значними трофеями. 19 країн беріть участь у ньому, 120 фільмів, 50 з них – художні стрічки й 70 - короткометражні”.
На перший Каннський кінофестиваль не були запрошені Німеччина і Японія. А змагання відбувалося за дещо іншим принципом, ніж сьогодні, як пояснював 60 років тому Моріс Бессі, керівник одного з провідних кіно-видань тих часів:
„Конкурують між собою тільки фільми з однієї країни. Тобто, конкурс відбувається серед, приміром, шести французьких стрічок чи семи американських. Схоже відбувається і серед англійських чи радянських фільмів. Тобто, для кожної країни – ніби свій „Оскар””.
Такий принцип протримався недовго. А самому фестивалю на його початках довелося подолати чимало проблем. Так, 1947 року буревій зніс дах палацу Каннського кінофестивалю, через брак коштів форуму довелося два роки зробити вимушену паузу.
Міфи й скандали Канн
Але потім почалася низка міфів і скандалів на набережній Круазетт, найвідомішій вулиці Канн, яка нерозривно пов’язана із кінофестивалем. Приміром, 1956 року, коли в об’єктиви фотокамер посміхалася практично ще нікому невідома блондинка Бріджит Бардо.
Минуло одинадцять років і поява цієї красуні, яку всі знали вже просто як BB провокувала справжню істерію – як серед фотографів, так і гостей фестивалю. А репортери навіть вели прямі репортажі з нагоди її прибуття до Канн.
Це було 1967 року. А через рік, легендарного 1968 року Каннський кінофестиваль не могла оминути політика. У травні, коли йшов кінофорум, у Парижі тривали масові страйки студентів. Тому й у Каннах кілька кіномитців, зокрема Франсуа Труфо та Жан-Люк Ґодар оголошували зі сцени в мегафон:
„Фестиваль закінчено. Ми повинні висловити свою солідарність зі студентами й робітниками!”
У 1973 році приводом для скандалу в Каннах стала стрічка Марко Феррері „Велике пожирання”, в якому було дуже натурально показано справжню оргію. Публіка на кінофестивалів була здебільшого розлючена:
„Ні, це просто огидно. Ця стрічка – справжня гидота, вона сама про себе це засвідчує! Гидота та й усе!”
Канни й жінки
Передусім славу Каннам принесли відомі актриси, за якими міцно закріпилося визначення „кінодіви”: Софі Лорен, Джина Лоллобріджида, Ріта Гейворт, Катрін Деньов. І не в останню чергу Аніта Екберг, яка стала відома зокрема після сцени купання у римському фонтані Треві зі стрічки „Солодке життя” Марчелло Мастрояні. Ця легендарна сцена принесла 1960 року стрічці „Солодке життя” золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю, але й заборону з боку Ватикану.
Хто переможе?
Який із понад двадцяти фільмів отримає впливовий приз Канн цього року, можна буде дізнатися в неділю. Оглядачі зазначають, що для ювілейного конкурсу 2007 року вибір був проведений особливо ретельно. Це видно вже зі списку відомих режисерських імен, які представили свої стрічки на кінофорум. Серед них – Емір Кусторіца, Квентін Тарантіно, Девід Пінчер, Вонґ Кар-вай, Фатіх Акін.
Утім, попри такий потужний „зірковий склад” одним із ймовірних претендентів на цьогорічну золоту пальмову гілку Канн вважають також стрічку поки не вельми відомого румунського режисера Крістіана Мунджіу "4 місяці, 3 тижні й 2 дні".
Українських стрічок у конкурсній програмі в Каннах немає. Лише фільми "Два в одному" та „Музична скринька” Кіри Муратової, а також стрічка „.UA” Ганни Гресь будуть представлені в рамках кіно-ринку, що проводиться під час фестивалю.