1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

„Щоб діти не забували, що таке калина”

Мар’яна Яворська28 квітня 2007 р.

В Італії, де працюють десятки тисяч українців, відкриваються нові і нові українські недільні школи. На сьогодні першій з українських шкіл – римській – вже майже п’ять років. Наймолодшій – в місті Пескара - приблизно місяць. У цих навчальних закладах побувала наш кореспондент Мар’яна Яворська:

https://p.dw.com/p/AP7t
Фото: dpa

Недільна школа в Римі організована Асоціацією українських жінок в 2002 році. Учням тут допомагають вивчити або не забувати мову, літературу та історію рідної країни. Однак, розповідають вчителі, складність полягає у тому, що діти приходять до школи у суботу після цілого тижня повноцінного навчання в італійському учбовому закладі. Тому тут вирішили трохи змінити вид занять, розповідає вчителька Мирослава Горобенко:

„В нашій недільній школі пройшла невелика реорганізація. Зараз ми відмовились від уроку як такого. Тепер заняття проводяться так: урок катехізису зранку, а пізніше - народознавчі студії. Ми вирішили, що ось ці народознавчі студії й забезпечать те, щоб діти знали і не забували свою культуру. Поряд з цим проходять свята, які допомагають вивчити українську мову. Ми собі постановили, що кожне свято, пов’язане з діячами культури - особливо Лесею Українкою, Тарасом Григоровичем Шевченком та Іваном Франком, обов’язково проводиться”.

Крім того, батькам радять коли є змога, проводити з дітьми диктанти. Особливо це стосується дітей, які за рік-два повернуться до України, а отже, до українських шкіл, й будуть змушені наздоганяти ровесників. У більшості випадків дітям вдається впоратись з цим, розповідає Мирослава Горобенко. Наприклад, у минулому році в Україну повернулася родина з трьома дітьми. І старшій доньці довелося прийти до української школи після чотирьох років відсутності. Батьки були дуже задоволені, коли на святі першого вересня дівчинка не побоялася і навіть читала зі сцени вірш. З мовної та психологічної точки зору це дуже важливо, підкреслює Мирослава Горобенко:

„Батьки мені дякували, тому що ми тут ставимо собі завдання – щоб дитина виходила на сцену і могла говорити. Зняти ось цей бар’єр – це дуже важливо. Дитина звикає слухати свій голос, вчиться інтонувати”.

На подвір’ї школи свято – навколо бавляться молодші школярі у вишиванках. Граючи, вони розмовляють між собою по-італійськи. „Спочатку так і буває, - пояснює пані Мирослава. – Живучі в іноземному оточенні, діти забувають найпростіші слова – „пан”, „ворона”, „калина”. Тим приємніше, коли вони починають чистіше і правильніше розмовляти українською.

Школа у місті Пескара в Центральній Італії відкрилася нещодавно за сприяння посольства України та місцевої влади. До цього організатор школи, президент Культурної асоціації „Україна” Марія Перерва їздила до Рима вивчати досвід та навчальний план. Нині до школи записані близько 30 учнів. Крім того, сюди прийшли навіть кілька учнів з суто італійських сімей, які хочуть, що діти опанували досить рідкісні в Італії мови.

Недільна школа – це не лише уроки, але й дозвілля. Школи організують спортивні змагання, молитви, екскурсії до музеїв, дельфінарію або поїздки містами країни.

Організатори українських недільних шкіл в Італії намагаються допомогти дітям, які після недільних шкіл хочуть вступити до українського вищого учбового закладу. У них часто виникають труднощі із документами про освіту, каже Марія Перерва:

„В мене є такий план влітку поїхати в Україну. Є ніби така постанова Міністерства культури і освіти, що буде видаватись документ тим, хто закінчить школи за кордоном – в Італії чи то в Іспанії. І хто матиме бажання поступати до вузів в Україні, зможе це зробити. І я б хотіла знати, чи то дійсно так буде й офіційно отримати документи. Щоб до вересня в мене вже все було готове, і я знала, до чого ми будемо йти”.

Крім того, каже президент Культурної асоціації „Україна” Марія Перерва, важливим є фінансування шкіл. Від цього, на її думку, залежатиме успішний розвиток українських недільних шкіл в Італії. Адже нині вчителі працюють здебільшого на добровільних засадах.