«Боже, не дай дотягнути до пенсії»: на згадку про Сергія Кузьмінського

Сергій Кузьмінський, або як називали його – Кузя – помер третього серпня від пухлини в горлі. Згорів він, як свічка, дуже швидко, упродовж трьох місяців. Ще не так давно наш московський кореспондент Олександр Павлов зустрічався з відомим музикантом. Ось його розповідь:

Наша зустріч з Кузею відбулася в його московському помешканні в столичному районі багатоповерхівок Солнцево, де він останні роки життя мешкав зі своєю дружиною Настею. На той час Сергій ще не хворів, був дуже життєрадісним і переважно з гумором розповідав про своє життя. Хоча, відверто кажучи, легким його не назвеш. Перед тим, як заснувати «Гадюкіних», він до 1986 року певний час провів в місцях «не столь отдаленных». «1986 році я звільнився із зони, відмотавши «троячку» під Харковом за протизаконне виготовлення наркотиків. Поки я «чалився», сталася перебудова, дозволили рок-клуби. На зоні я читав про все це в газетах. Ну, думаю, невже! У Львові рок-клуб! Цього не може бути! Нарешті хлопчаки відв'язалися, і пішов рок-н-рол. І ось, приїхавши до Львова, що я бачу! Якісь бовдури співають незрозумілі пісні на слова Тараса Григоровича Шевченка. Я кажу: «Хлопці! Це зрозуміло! Але де ж рок-н-рол? Все! Тепер же можна! Давайте відірвемося хоч би протягом найближчих п'яти років!», - розповідав Сергій Кузьмінський.

Від капусника до першого альбому

Спочатку майбутній склад «Гадюкіних» грав на весіллях. Одного разу Сергію запропонували скласти пісні для одного студентського капусника. Він видав цілих 11. Серед них «Ой, лихо!», «Наркомани на городі», інші. По суті, увесь перший альбом.

«Це була просто пародія на існуючий тоді рок-рух. Ми не чекали, що на той капусник збереться не сорок, а триста людей, все запишеться на касети, які через місяць продаватимуться скрізь у Західній Україні. Сталася якась незрозуміла фігня! Ми жили бідно, а тут раптом стали пропонувати гроші», - пригадував Сергій Кузьмінський. Наприкінці 80-их та на початку 90-их «Брати Гадюкини» стали єдиною українською рок-групою, що набула популярності на теренах всього СРСР. А сталося це завдяки тому, що група потрапила до театру Али Пугачової.

«Брати Гадюкіни» та Пугачова

Сергій Кузьмінський пригадував про це таку історію: «Вона приїхала до Львова з концертами влітку 1989 року. Для неї зняли особняк на вулиці Гвардійській. Вона, начебто, нудьгувала-депресувала... І хтось з її оточення купив їй нашу касету: «Типа, послухай, який прикол, хохли співають «гоп-стоп, Канада», ги-ги-ги!» Як всіх москалів, її приколола українська мова, і вона наказала знайти нас. Коли мені розповіли про Пугачову, я погихотів і подумав: «Ага, звичайно».

Проте на початку грудня «Гадюкини» приїхали до Москви. Відіграли 20 концертів. Один раз навіть Горбачов приїжджав. Як жартував Кузя: «У залі радянський генсек, а ми йому пісні бандерівські: «В нашім ріднім СЕРЕСЕРІ – раз-два-три холера!» Смішно! А ще років п’ять до цього за таке відправили б до Сибіру».

«Гадюкін» чи DJ Pubert

В середині 90-их Сергій Кузьмінський зрозумів, що час рок-н-ролу остаточно пройшов і перекваліфіковувався з «Брата Гадюкіна» на DJ Pubert‘а. А познайомившись з дружиною-росіянкою Настею, переїхав до Москви, де став популярним персонажем тамтешнього клубного життя. За роки півтора до смерті за підтримки дружини Сергій Кузьмінський випустив два відмінні альбоми електронної музики.

6 серпня Львів прощався с Сергієм Кузьмінським, найкращим пам‘ятником якому стане його музика. Одна з його композицій мала пророчу назву – «Боже, не дай дотягнути до пенсії». Кузі було всього 46.

Автор: Олександр Павлов

Редактор: Леся Юрченко