З гумором про Україну

DW: Вікторе, твоя книжка, що вийшла в берлінському видавництві Ch. Links Verlag, називається «Україна. Погляд на новий схід Європи». Таке враження, що ти ніби написав книжку про Марс чи Венеру, тобто про щось, чого німці зовсім не знають…

Донедавна так і було. Україна сприймалася як такий шматочок Росії, як німці кажуть, «там десь ліворуч внизу». Але після «помаранчевої революції» ставлення дещо змінилося…

Правда? В мене інше враження. Мені здається, німці досі сприймають Україну як Росію. Ти багато пишеш про українсько-російські відносини у своїй книжці. Як ти пояснюєш німцям, що це насправді різні країни?

Спочатку я пояснюю німцям, що в росіян і українців дуже багато спільного, спільна історія. Але ця історія була далеко не однозначною і велика частина книжки присвячена мовним проблемам. І там ми згадуємо і Валуєвський указ, і Емський указ, про те, як ґвалтувалася українська мова росіянами. В той же час мені здається, що акцентувати увагу лише на цьому теж було б несправедливо. Тому що в історії українського і російського народів є багато гарних, добрих сторінок.

І все ж таки є в книзі моменти, де ти пояснюєш, чим українці відрізняються від росіян?

Таких моментів у мене немає, але в книжці є кілька анекдотів, які українці розказують про росіян. Я не можу навести приклад, тому що там багато такого, що я не хотів би, щоб воно лунало в ефірі.

Але ж це книжка, яку можна купити і все прочитати?

Так, але розказувати анекдот треба в якомусь контексті. Якщо цей анекдот вирвати з контексту книги, він може бути сприйнятий дещо неадекватно.

Гаразд, що для тебе Україна, якою ти представляєш її німцям?

Найголовніше, що мені хочеться зробити, це щоб склалося враження про дуже гарно освічену країну з високим розвитком науки, техніки, культури. Країну, яка славиться не лише чорноземом, про який знають німці, але і яка славиться своїми науковими досягненнями, досягненнями в спорті, культурі. Я згадую якісь імена, які маловідомі чи лише зараз стали відомі українцям.

Хто ці люди?

Зокрема, це лікар-мікробіолог Данило Самойлович, один з перших, який випробував на собі вакцину задовго до того, як це зробили інші європейські вчені. Я згадую в книжці коротко, приміром, про Юрія Кондратюка – одного з батьків космонавтики не лише в Радянському Союзі, але і на розрахунки якого спиралися американці, посилаючи своїх астронавтів на Місяць.

Якщо хтось купить твою книжку сьогодні, прочитає її, а потім подивиться, що пишуть про Україну в німецьких газетах – про конфлікти президента з прем’єром, про блокування парламенту, ти пояснюєш, чому це відбувається в Україні, може, це щось типово українське?

Справа в тому, що книжка, як на мене, повинна відрізнятися від газетних публікацій, тому що там розглядаються якісь засадничі проблеми. Сьогодні Ющенко чи завтра Тимошенко – від того не змінюється сама сутність українця, його менталітет, його світобачення. Це те, що мене цікавить у книжці, а хто сьогодні при владі й хто має рацію в газовому конфлікті, цьому в книзі присвячено півсторінки тексту.

Твою книжку представлено зараз на Лейпцизькому ярмарку. До тебе вже хтось підходив, щось запитував, як її сприймають?

Книжка вийшла під час самого ярмарку, тобто, якщо говорити про новини, була останньою новинкою на Лейпцизькому ярмарку. Книжку ще ніхто не читав, її беруть тільки люди, проходячи повз стенд, у руки, гортають сторінки, але її ще немає в продажу, вона з’явиться лише за тиждень. Тому про якісь реакції говорити важко. Але мені вже телефонувало кілька людей, які хотіли б провести декілька заходів з обговорення цієї книжки, щоб поговорити з людиною, яка, може, трошки більше знається на українській проблематиці, про ті проблеми, які зараз стоять перед Україною, і те, як Україна має виходити з економічної і політичної кризи.

З В. Тимченком говорив Роман Гончаренко

Редактор: Захар Бутирський