Український «Діагноз»

Історія розповідається просто й без прикрас. Наркоманка Таня після пологів дізнається, що є ВІЛ-інфікованою, як і її новонароджений син. Батько дитини, також наркоман, вирішує позбутися немовляти, відключивши його від апарату штучного дихання. Проте в останній момент не наважується… Та в цьому п´ятнадцятихвилинному фільмі немає гепі-енду. Він короткий, страшний і міг би стати по-справжньому сильним, коли б не окремі моменти, котрі викликали сумніви передовсім українських глядачів у Берліні.

Виграли або програли і… забули

Як зауважила журналіст та кінознавець Катерина Сліпченко зі Львова, на жаль, українське кіно розвивається таким чином, що всі сили «кидають» на якийсь один фільм, він бере (або не бере) участь у фестивалі, провалюється, як це сталося у випадку із «Молитвою за гетьмана Мазепу» або бере Золоту пальмову гілку, як «Подорожні» Ігоря Стрембіцького в Каннах. «Результат, - продовжила Сліпченко, - один і той самий: фільми щезають, не виходять у прокат, не з´являються на DVD, а режисери просто розчиняються – хто в політиці, хто взагалі невідомо де».

Тому участь у фестивалі, вважає Сліпченко, є дуже важливим кроком, проте вона має бути постійною. Український кінознавець звернула увагу на ще один суттєвий момент: «Україна робить акцент на якихось важливих темах, а мені здається, що набагато продуктивнішим є «румунський» шлях, уже досить відомий на міжнародній арені». Румунські режисери сьогодні створюють малобюджетні проекти про «маленьких людей», наповнені теплом, майстерністю і життєвою правдою. “От власне в українському фільмі цього бракувало», - сказала Сліпченко.

Окрім цього, на її думку, дуже штучно звучала мова. «Це і не літературна українська, і не сленг, тож українському глядачеві різала вухо. Натомість дуже добре зіграла свою роль головна героїня», - поділилася своїми враженнями Сліпченко.

Соціальна байдужість вразила

Глядачі «Берлінале» ще не познайомилися із виконавицею головної ролі Каріною Беловою. Натомість до них вийшов сам тридцятип´ятилітній режисер Мирослав Слабошпицький, котрий після показу підкреслив, що в Україні досі не прийнято говорити про гострі соціальні проблеми мовою кіно. В сусідніх державах, схоже, актуальні зовсім інші теми, проте польських журналістів фільм переконує. «Після «Діагнозу» відчуваєш себе пригніченим. І безсилим, - висловив свою думку один із польських журналістів. - У вічі одразу впадає безучасність, байдужість сьогоденного суспільства. Ніхто не зважає на трагедію, яка ось-ось відбудеться, нічого не робить для того, аби їй запобігти”.

Глибоко зворушеними стрічкою виглядають і німецькі глядачі: «Мене передовсім вразив показ соціальної байдужості. Фільм наголошує на європейській проблемі, з якою ми боремося і тут у Німеччині, і від якої передовсім страждають діти».

«Запах кон’юнктури»

У відомого російського кінокритика Діляри Тасбулатової фільм викликав неоднозначні враження: “Вважаю, що тема справді існує, проте у фільмі використана кон´юнктурно. Чому обирати саме її із цілого спектру дійсності? Справа не в тому, що існують заборонені теми, та чомусь я відчуваю саме тут «запах» кон´юнктури. З другого боку, приємно і почесно, що Україна бере участь у конкурсі короткометражок, тому що мені здається, що країни, де кіновиробництво розвинене ще слабо, неодмінно повинні репрезентувати свою продукцію. В цілому це дуже позитивний момент, що українська картина є в конкурсі короткого метру на великому міжнародному кінофестивалі».

Мирослав Слабошпицький розповів глядачам у Берліні, що, працюючи над фільмом, узяв за приклад славетний роман Трумена Капоте «Холоднокровно», намагаючись говорити про болючу проблему відсторонено – так, як бачить її суспільство, без особистісних коментарів, майже документалістично. Та дружина режисера і продюсер стрічки Олена Слабошпицька зізнається, що й досі долає в собі бажання відвернутися від екрану в окремі, особливо напружені моменти картини.

На вердикт чекайте у вівторок

Після афористичної короткометражки «26.4» із Франції та неквапної розповіді про маленькі проблеми маленьких людей, що вже стали візитівкою нового румунського кінематографу, український «Діагноз», представлений у тій же програмі показу як перший конкурсний фільм, й справді був здатний спричинити шоковий ефект. Змагатиметься стрічка Мирослава Слабошпицького із десятьма картинами різних країн та різної проблематики, а журі конкурсу короткого метру, в якому працюють режисери із Філіппін, Німеччини та Косово, повідомить про своє рішення вже цього вівторка.