Сталий розвиток: почнемо з Вишгорода
19 лютого 2006 р.
Соціально-економічний прогрес повинен ґрунтуватися на дбайливому ставленні до природи, до її обмежених ресурсів, адже вони належать не лише нам, а й майбутнім поколінням. Зрозуміла та справедлива засада, реалізація якої вимагає, однак, неабияких зусиль і, головне, послідовності. Як від політиків, так і від громадян. Про амбітний проект, що його започатковано в одному з районів Київщини розповідає Юрій Залізняк:
«Назва круглого столу говорила сама за себе: «Концепція сталого розвитку: відродження України починається з Вишгорода». За словами керівника експертної групи проекту, академіка Міжнародної Академії безпеки життєдіяльності Петра Ліпського, людство спроможне на такий розвиток, і Україна в цьому контексті не виняток:
«На саміті «Планета Земля» 1992 року в Ріо-де-Жанейро Україна, як і всі інші 189 країн, підписала 5 документів. Серед них найважливіший – це програма дій «Порядок денний на XXI століття». Але після того не було зроблено реальних кроків. Аж за п’ять років була створена урядова Комісія з проблем сталого розвитку. Однак вона жодного разу не засідала. Пізніше, вже після Йоганнесбурзького саміту 2002 року, була створена Національна Рада зі сталого розвитку, до якої увійшли президент, прем’єр, кілька міністрів та представники громадськості. Але й тоді жодних реальних кроків не було помітно.»
За даними неофіційних опитувань, з цілого депутатського корпусу ВР лише семеро осіб більш-менш розуміли, що криється за поняттям «сталий розвиток». Але й без підтримки з боку законодавців, українські науковці вивчили подібні проекти в світовій практиці, щоб нарешті заснувати свій – у Вишгороді. Петро Ліпський називає це початком формування національної стратегії регіонального розвитку, а вибір саме Вишгорода – цілком вмотивованим:
«На місцях найкраще видно всі диспропорції: де що димить, де що скидається, викидається. Для переходу на засади сталого розвитку саме на місцях потрібно формувати нову екологічну культуру й свідомість. Вишгород – унікальне й дуже цікаве місто. Тут ще спрапвді збереглася чудова природа: десь 20 відсотків території – це водна гладінь, близько 40 - ліси. Тут є люди, які хочуть навіть вкласти свої гроші у те, щоб почався сталий розвиток, і ця природа залишилася неторканою.»
На думку Петра Ліпського, будь-яка спроба переходу до сталого розвитку повинна починатися з консолідації інтелектуальних та екологічних лідерів регіону. Саме вони мають підготувати керівництво району, області та цілої держави до безапеляційної згоди на впровадження цієї ідеї:
«Якщо приймається рішення в кулуарах, то сталого розвитку напевне не буде. Якщо ж великою громадою, де буде порозуміння між усіма соціальними групами, тоді це можливо.»
Цього разу влада вирішила не стояти осторонь, а активно долучитися до проекту на Вишгородщині. Ініціатором проведення круглого столу на цю тему виступила районна рада та районна організація Української народної партії. У заході взяв участь і голова Київської облдержадміністрації Євген Жовтяк:
«Працює група фахівців на чолі з моїм заступником з питань економіки та фінансів, доктором наук Юрієм Ковбасюком. Розробляється як стратегія довготривалого розвитку, так здійснюється й коротко- та середньострокове планування. Окрім того, розробляється генеральний план розвитку Київської області. Тих спонтанних кроків, які спостерігалися раніше, надалі не буде. Ми переходимо від етапу «смикань зі сторони в сторону» до планомірного, цілеспрямованого сталого розвитку.»
Як каже Євген Жовтяк, подібний підхід притаманний сьогодні цілій вертикалі державної влади, бо Президент Віктор Ющенко ставить відповідні завдання перед обласними та районними державними адміністраціями:
«Не повинно бути техногенних перекосів, які тягнуть за собою екологічні наслідки. Усі кроки врешті-решт мають впливати не лише на рівень життя населення, а й на якість цього життя.»
Учасники Вишгородського столу задекларували готовність сприяти впровадженню філософії сталого розвитку в районі та постійно й наполегливо реалізовувати її у власних діях. Характерною ознакою цього проекту є те, що сама влада виступила його ініціатором, а громадськість та науковці відгукнулися на її заклик. Цей факт дає підстави сподіватися на плідну співпрацю, результати якої не залежатимуть від жодних політичних трансформацій.»